Консультації

             ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ ПЕДАГОГА. ТОЛЕРАНТНІСТЬ В СІМ’Ї.           

           Картинки по запросу виховання дітей

     Коли маля з’явилося на світ , ми хочемо , щоб воно було здорове. Зокрема добре розвивалося психічно. І лише набагато пізніше починаємо замислюватися , якою людиною воно стане.

Наше дитя поступово опановує загальні . властиві форми поведінки серед людей і розвивається як індивідуальність.  Збереження стосунків зі своїми батьками та близькими людьми – передумова , за якої особистість нормально розвиватиметься. Отже , добре ставлення близьких , особливо мами й тата, необхідне дитині. Толерантне ставлення до дитини  – вагомий чинник виховання.

Потреба у визнанні  – одна з найбільш значущих людських потреб. В ім’я  цього дитина вчиться все робити краще – малювати, стрибати, бігати і т. д. Прагне бути кращою сама, аби стверджуватися в своїх моральних якостях. Як же вона старається.

Не будемо іронізувати над нашим малюком ! Не травмуйте сина чи доньку репліками типу « У тебе не вийде, облиш це заняття », « Відчепись від мене і дай мені спокій », « Іди геть, я тебе не люблю». Не можна казати малому , що він тупий , брехун, баран, упертий віслюк тощо. Не вважайте , що приниження – дійовий засіб. Воно ще ніколи не давало позитивного результату. Позбавлення перспективи, зміцнення особистості не зміцнюють віри дитини в себе. Тільки батьківська любов і віра народжують оптимізм, бажання бути кращим. Дитина потребує емоційної підтримки, особливо батьківської.

Варто звернутися до батьківської інтуїції, яка підкаже , як зробити так, щоб дитина за власним бажанням , свідомо  прагнула подолати свої недоліки. Наше маля – вже особистість. Але на шляху до розвиненої дорослої особистості на нього чекає стільки випробувань. Маля не може само розвивати свою унікальність. Йому потрібні постійне заохочення, довірче спілкування та батьківська любов.

Почуття власної гідності дає дитині змогу повніше реалізувати свої

природні здібності, стимулює позитивні і захищає від негативних. Почуття  власної нікчемності є проявом неприязні до самого себе, гальмує особистісний розвиток, блокує ініціативність,утруднює саморегуляцію. Тому забезпечення оптимальних психолого – педагогічних умов формування позитивного оцінного ставлення до себе – важливе завдання родинного і суспільного виховання.

Правильна оцінка дитиною свого « Я» є регулятором її моральної поведінки, лежить в основі знань про свої права та обов’язки , на ній ґрунтуються такі почуття  як відповідальність, сором, провина,  совість тощо.

Кожна дитина повинна знати свої права, обов’язки, розуміти і вміти пояснювати відмінність  між ними. Діти повинні розуміти зв’язок між поняттями право, правило, честь, обов’язок. Ми, дорослі , маємо сформувати в дітей розуміння того . що в своїй поведінці треба керуватися моральними нормами , знати припустимі межі дозволеного. Ми  маємо сприймати свою дитину як рівну собі людину.

У « Декларації про права дитини» ( 1959 р.) сказано : « Ми – діти світу. Хто б не були наші батьки, де б ми не жили і в що б ми не вірили, поводьтеся з нами , як з рівними. Ми гідні того, щоб отримувати все найкраще з того, що може дати світ, захищайте нас , щоб ми мали можливість рости гідно  й вільно.»

Правове виховання актуальне для сьогодення. У Базовому компоненті дошкільної освіти чітко окреслено зміст і обсяг знань, умінь і навичок з проблеми правового навчання. Він зорієнтований на системно організоване життя дитини дошкільного віку, створення таких соціально – педагогічних умов організації життєдіяльності, що допомагають їй якнайповніше само реалізуватися. Для засвоєння цих знань дітям пропонуємо дидактичні ігри, вправи на розвиток уваги дитини до самої себе, своїх почуттів, переживань; навичок спільної діяльності , почуття колективізму, розуміння інших людей; на усвідомлення стосунків у сім’ї ; розуміння своєї унікальності; формування

адекватної самооцінки. Розроблені вправи, ігри, завдання спонукають дитину до проявів ініціативності, самостійності, здатності до творчого розв’язання різних проблем, поваги до чужої думки, об’єктивної самооцінки.

Американський психологи Вірджинія Сатір сказала : « Якщо ми хочемо змінити світ, треба змінити сім’ю ». Батьки – перші вчителі у школі становлення особистості. Тому звертайте інтерес до проблем захисту прав та гідності ваших дітей.

Створення безпечного розвивального середовища

Довкілля має бути сприятливим, комфортним, розвивальним для дитини, створювати потенційні можливості для позитивного впливу різноманітних чинників у їхній взаємодії на фізичний, психічний, інтелектуальний розвиток малюка.

Завдання батьків, вихователів – не тільки захистити малюка від негараздів у довкіллі, а й навчити його безпечно поводитися самостійно в будь-якому довкіллі.

Саме тому в освітніх лініях Базового компонента дошкільної освіти передбачено дати відповідні знання, прищепити вміння й навички безпечної поведінки. Так, в освітній лінії «Особистість дитини» зазначено, що дошкільник володіє елементарними знаннями про основні чинники збереження безпеки;дотримується правил здоровязбережувальної поведінки;розуміє, що-шкідливо, а що-корисно для організму.

Державний стандарт дошкільної освіти ставить завдання навчити випускника дошкільного навчального закладу насамперед чітко диференціювати поняття: «безпека» і «небезпека», «безпечне» і «небезпечне», які мають поповнити активний словник дитини й стати дієвими правилами поведінки. Це закарбовано в змісті здоровязбережувальної компетенції дитини в одному ємкому словосполученні а саме: «дотримання правил безпеки життєдіяльності».

         Чинники, які найчастіше становлять небезпеку для дітей

  • неблагополучні сім’ї, в яких можливі такі негативні явища, як насильство над дітьми, бездоглядність, знущання;
  • діти вулиці, безхатьки-дошкільники за живих батьків: негативний вплив підлітків девіантної поведінки; використання дітей дошкільного віку дорослими безхатьками, залучення їх до протиправних вчинків з негативними наслідками;
  • незнання дітьми правил дорожнього руху;
  • незнання дошкільниками правил пожежної безпеки, що може призводити до каліцтва і навіть смерті;
  • небезпеку для дошкільнят можуть становити ситуації: «сам удома», «сам на воді», «сам у лісі» без догляду дорослих.
  • Небезпека подекуди чатує на дитину і в ситуації дитина – незнайомий дорослий»

Таким чином, наші діти стають жертвами різних небезпечних явищ як предметного, так і соціального довкілля, конфліктів різного характеру, зазіхань на права і свободу дитини та насильства в неблагополучних сім’ях.

Принципи формування безпечної поведінки дітей.

  • забезпечення гігієни і нормальної роботи всіх органів психофізіологічних процесів організму дитини.
  • Забезпечення взаємозв’язку і взаємозалежності життєдіяльності дитини з довкіллям і безпосереднім середовищем, у якому вона перебуває, та соціальною ситуацією розвитку як єдиною і неповторною для дошкільного дитинства системою взаємин між дитиною та середовищем.
  • Раціональна організація життя та діяльності дітей у дошкільному закладі.
  • Захист здоров’я, життєдіяльності дитини як у дошкільному закладі, так і сім’ї.
  • Своєчасне усунення негативних впливів на життєдіяльність дитини та їх наслідків; надання своєчасної допомоги
  • Забезпечення взаємозв’язку дошкільного закладу, сім’ї та громадськості у формуванні безпечної поведінки дітей.

 

«ВПЛИВ КАЗКИ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ: МОРАЛЬНИЙ АСПЕКТ»

Картинки по запросу виховання казкою дітей

КОНСУЛЬТАЦІЯ  ДЛЯ БАТЬКІВ

        Казка як своєрідний жанр народної творчості здавна посідає чільне місце у фольклорі всіх народів світу. Згадки про казку та її зразки знаходимо у різноманітних писемних пам’ятках, які дійшли до нашого часу крізь віки і тисячоліття. Адже казка здавна є найоптимальнішим засобом формування у малюків морально-етичних цінностей.

Казки – це своєрідно побудовані усні оповідання героїчно-фантастичного, соціально-побутового чи морально-етичного змісту. Вони однаково цікаві і для дітей, і для дорослих. Казки, віддзеркалюючи загальні закономірності творів народного епосу, містять певні етичні характеристики. Тож у казках акумулюється і зберігається все, варте уваги нащадків.

Казка – носій національних та загальнолюдських цінностей

Казки в доступній формі розкривають національні та загальнолюдські цінності, які народ плекав і передавав нащадкам у формі дивовижних мрій про непереможність добра, про щасливе життя. У казках відтворюються світогляд народу, його морально-етичні та естетичні принципи, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління. Саме тому педагогічне використання казки потребує аналітичного підходу, наукового осмислення з точки зору жанрових особливостей, а також вивчення їх педагогічної цінності для розвитку дитини в дошкільний період.

Серед багатств народного епосу казки становлять особливу фольклорну форму, яка ґрунтується на парадоксі реального та фантастичного, що гармонійно поєднуються та зачаровують красою народного слова, сповненого мудрості, добра, любові та оптимізму. Тож недаремно Іван франко писав про казку: «Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності». Письменник надавав великого значення казці як засобу виховання та вважав найбільш цінними ті зразки, що допомагають зрозуміти окремі сторони суспільного життя. Саме такі казки увійшли до його збірки «Коли ще звірі говорили».

На необхідність використання в процесі виховання дітей дошкільного віку цієї особливості казок вказувала і класик вітчизняного дошкільного виховання Софія Русова у статті «В оборону казки». Вона наголошувала, що в моральному вихованні дітей надзвичайно велику роль має відігравати національний чинник, суть якого полягає в урахуванні умов життя, історії того народу, тієї нації, де народилася дитина, і які чи не найповніше відображено в народних казках.

Надзвичайно корисні методичні поради щодо використання казки в навчально-виховному процесі розробив Василь Сухомлинський. Специфічною особливістю цього жанру народної творчості він вважав те, що казка допомагає дітям зробити «перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного», сприяє моральному розвитку, без якого «не можливі шляхетність душі, чутливість до людського нещастя, горя, страждання». Його авторські казки («Сьома дочка», «Ледача подушка» та ін.) педагоги широко використовують як засіб морально-етичного виховання дошкільників.

За твердженнями низки дослідників, етнодосвід має свої особливості та специфічні риси у різних видах казок. Предметом оповіді в казці є дивовижні та незвичайні події, які мають пригодницький характер. А важливою рисою казкових героїв є їх традиційність як втілення етичного та соціального досвіду народу.

Нам імпонує таке визначення казки, яке вказує на різницю між історичним буттям, тобто документально зафіксованим, та літературно-творчим. Саме в цьому контексті казка вже розглядається як вигадка, тобто те, що колись, можливо, й було, а можливо, ніколи й не було.

Повернімо казку дітям!

Сьогодні, на жаль, батьки недооцінюють значення казки і не вважають її доцільним засобом морального виховання дітей. вони зазвичай замість розповідання казок демонструють мультфільми, часто іноземного виробництва. Це пояснюється насамперед браком вільного часу в батьків, який можна використати для спілкування з дитиною. Тож перегляд мультфільмів, що не потребує участі дорослих, видається їм гарним рішенням: оптимальним для себе і корисним для дітей.

З огляду на це педагогам варто проводити відповідну просвітницьку роботу. Адже батьки часто не замислюються над тим, що ці мультфільми не лише не мають морального посилу, а й взагалі характеризуються безглуздістю сюжетів. Агресивна поведінка героїв, невідповідність змісту їхніх висловлювань дитячому сприйняттю породжують жорстокість та нівелюють цінності людських взаємин. Зауважимо, час перегляду дітьми мультфільмів перед телевізором або за комп’ютером дорослі зачасто не контролюють, а це призводить до виникнення проблем у фізичному здоров’ї дитини порушуються зір, постава тощо.

Об’єднавши зусилля педагогів та батьків, слід повернути дітям стару добру казку. Коло героїв, обставини, в яких розгортається дія, зрозуміла й близька мова подобаються дітям. Вони не втомлюються слухати знайомі казки багато разів. Адже малюків особливо приваблює добре знайоме, зрозуміле, фантастичне, незвичайне, дивовижне, динамічне.

Батьки, ознайомлюючи дитину з казкою, мають замислитись:

що лежить в основі її змісту;

з якою метою вона створена – чогось навчити, здивувати, розважити;

завдяки яким ціннісним орієнтаціям ця казка є цікавою для сучасної дитини.

Щоб забезпечити активне слухання казки, батькам слід дотримуватись певних правил.

Спорідненість жанрових особливостей казки і дитячого світобачення

Дитяче бачення світу, образ мислення і жанрова специфіка казки характеризується подібність до протиставлень та полярностей. Казкові образи не добрі і злі водночас, як це трапляється в реальному житті, а бувають лише позитивними або навпаки – різко негативними. Цей аспект казки споріднює її з дитячим світом, адже дитячі оцінки та моральні уявлення також не мають відтінків та напівтонів, не припускають компромісів: якщо змій – творець зла, то в уяві дітей він не лише жорстокий, ненажерливий, зрадливий, а й огидний ззовні.

У казці протистоять лише неймовірно сильні та дуже слабкі, надзвичайно сміливі й нестерпно боязкі герої. Художня цілісність казкових образів простежується в найтіснішому органічному зв’язку зовнішнього вигляду персонажа з його характером, вчинками, мотивами поведінки, тобто казка не припускає і не вибачає своєму герою дій, які не відповідають його образу. Зрозуміла й нескладна характеристика позитивних і негативних героїв допомагає дітям розібратися у сутності конфлікту, що відбувся між ними, визначити своє ставлення до них, дати адекватну оцінку їхній поведінці.

У світі казок дитина реалізує свої великі та маленькі мрії: слухаючи казку або розповідаючи свій власний твір, малюк співчуває персонажам та об’єктивує свої неусвідомлені бажання. Його прагнення, які не завжди реалізуються в реальному житті, здійснюються в казці. Гострий сюжет, пригоди, перетворення викликають сильні враження та не дають увазі дітей згаснути. Обов’язкова кінцівка повертає дитину в реальну дійсність. Зрозуміла, яскрава, виразна мова казки, влучні порівняння, дотепні вислови вмить запам’ятовуються.

Для практичної роботи з дітьми необхідні знання з фольклористики народної казки, щоб методично грамотно розкривати та використовувати потенціал національної культури в педагогічному процесі. Вивчення фольклористичного погляду на казку доводить, що засоби художньої виразності і казкової поетики, стиль мови, системи образів та сюжетні фабули близькі й доступні сприйманню та розумінню дітей дошкільного віку. Численними дослідженнями доведено, що діти здатні:

зрозуміти зміст поведінки героя;

«побачити» внутрішнє спонукання до дії на основі вміння зіставити та підпорядкувати різні за цінністю мотиви вчинків героїв;

проникнути у світ переживань героїв;

диференціювати складні почуття.

Таке розуміння героїв, безумовно, містить емоційне ставлення до нього та передбачає об’єктивну оцінку героїв. Розуміння характерів персонажів казки та вміння зіставити смисл їх вчинків дає змогу дошкільнику зрозуміти ідейний зміст твору.

Слід наголосити, що ознайомлення з казкою в дитини може відбутися лише за допомогою дорослого через слухове сприймання. Сприймання художнього твору складається з таких компонентів, як-от:

уявлення;

емоційне реагування;

усвідомлення та розуміння змісту.

Це досить складний процес, проте він є керованим. Під час слухання казки яскраво виявляється активність дітей. Слухання супроводжується співчутливими репліками, запитаннями, протестами, спробами змінити хід подій, допомогти улюбленим героям.

За що ж діти так люблять казку? Відповідь досить проста: за те, що казка розважає і захоплює. І при цьому проповідує доброту і милосердя, спрямовуючи на слухача весь свій виховний потенціал. Тож використовуймо величезний творчий потенціал казки в освітній діяльності з метою формування у дітей морально-етичних цінностей, закладаючи фундамент подальшого становлення особиspanстості.

Учимося розповідати казки дитині

Пам’ятка для батьків

Казка відіграє важливу роль в житті дитини. Вона виховує, розвиває, навчає і навіть лікує. Тож не варто нехтувати її педагогічним та психотерапевтичним потенціалом. Діти із задоволенням слухають і самі придумують казки. Варто зазначити, що діти краще сприймають казку, коли її розповідають. І дуже важливо слухання казки зробити цікавою подією, що запам’ятовується , незалежно від того, яку казку ви розповідатимете. Цього легко домогтися за допомогою декількох простих правил.

Ознайомтеся з казкою, перш ніж ви розповідатимете її дитині. Кожна казка містить урок, тому переконайтеся, що це саме той урок, який необхідно засвоїти вашій дитині.

Знайдіть книгу з привабливими ілюстраціями, які зацікавлять вашу дитину. Ще один хороший засіб для ілюстрування казок – ляльковий театр. Він підійде для супроводу казок з невеликою кількістю персонажів, скажімо, «Котик і Півник», «Колосок».

Озвучуйте головних персонажів різними голосами, низьким голосом говоріть за велетня, а високим – хай розмовляє дитина. Змінюйте тон для озвучування тварин, скажімо, використовуйте писк для озвучування мишей.

Додавайте деякі шумові ефекти. Наприклад, замість того, щоб лише вимовити, що вовк загарчав, скажіть: «Вовк грізно загарчав «гррр-р-р…».

Розповідайте нові казки в особах, наслідуючи низький і грубий голос ведмедя, улесливу інтонацію лисиці чи сумний голос скривдженого зайця. Це допоможе дитині не лише швидко запам’ятати казку, а й яскравіше уявити її героїв.

Коли дитина добре запам’ятає всю казку, запропонуйте їй розіграти казку в ролях, взявши на себе роль уподобаного персонажа або відразу декількох героїв, наприклад, у казці «Рукавичка».

Придумуйте казки, в яких головною дійовою особою є ваша дитина. Діти люблять слухати історії про себе. Крім того, такі казки – дієвий засіб для корекції або виховання в дитини певних рис характеру.

Пропонуйте дитині розповідати знайомі казки. Спочатку з вашою допомогою, а потім самостійно.

Придумайте казку разом з дитиною, а згодом запропонуйте їй зробити це самостійно. Казка містить універсальні «рецепти» розв’язання багатьох проблем. Тому, слухаючи або придумуючи казку, дитина за допомогою дорослого буде вчитися переборювати свої найглибші неусвідомлені труднощі.